1950 по 1958 року - на засланні в лісах Сибіру. Лікар-гінеколог. Проживає в м. Львові.
[Лев Лебіщак не був членом Пласту. Проте, відпочиваючи з матір’ю в Підлютому та навчаючись в Дрогобицькій гімназії, не раз бачив тамтешніх пластунів] «Знаю, що пластуни з табору в Соколі неподалік Підлютого регулярно приходили до митрополита Андрея в гості. Виглядали так: черевики, шкарпетки, панчохи під коліно, короткі штани, капелюх. Хустка і паличка округла, довга, два метри. Як маршерували, то я пам'ятаю. Досить грубі палиці рівненькі мали. А ще я пам'ятаю пластунські пісні. Такі були: "Ой, в Соколі на таборі новина ся стала, що Котові пластунови ковбаса пропала", щось таке. Навіть в пісні було про Чмолу також. Я мав співаник. Але то всьо пропало. Я жив на Академічній вулиці у Львові, і в 50-ім році мене арештували».Джерела: __________________________________
[В гімназії викладав Іван Чмола, теж співзасновник Пласту. Лев був добре знайомим з усією родиною Чмоли] «Він не мав хати, винаймав, як і мій батько. Спочатку жив на вулиці Трускавецькій, потім на Ліснянській вулиці — ми жили там і він там жив, потім на бічній Сніжній коло гімназії самої. На Трускавецькій вулиці він винаймав в одного лісника другий поверх. Пізніше на Ліснянській вулиці він жив в одноповерховім будинку, а мій батько там завідував сиротинцем. Я маю ще знимки з того. То ми недалеко жили. Тарас був мій товариш, з ним в одній лавці сидимо оден коло другого, ще старого типу гімназія. І разом хлопчаками м’яч гонили.
Там Чмола побудував сам своїми руками з тими двома синами - Ігорем і Тарасом — собі хату поруч. І ми так жили одні навпроти других, прекрасно їх знаю. Жінка його козацького роду була. Але вона була така, як наша, галицька. Іван був середнього росту. Ігор був такий, як тато, а Тарас був високий, метр вісімдесят мав. Іван косив, сини помагали, він своїми руками все робив.
Іван Чмола — то була людина воєнного типу, дисциплінована. Він піднімав тих хлопців в шостій годині рано, там дисципліна була така. У школі він викладав нам географію і фізкультуру, що називалась тоді «руханка». Перед уроками сходилися грати — відбиванкою називалося (волейбол), кошиківкою (баскетбол) і так далі. Чмола організував походи в Карпати. Брав старших. Був дуже строгий, як хтось відставав, він міг залишити в якомусь селі і далі йшов. Крім цього, він провадив бібліотекою — на великій перерві видавав книжки нам з бібліотеки. Але що книжки були старі, він дома переплітав їх. Книжки сам зшивав. В його кабінеті — не дай Господь було, щоб якась мала царапина на столі! То було горе! Ми приходили до кабінету і дивилися, чи попередники перед нами десь щось не царапнули. За то дуже була відповідальність велика перед Чмолою. Здається, чи не 50 грошів треба було платити, чи щось такого. Всюди в гімназії лавки були такі пописані, а в Чмоли - всі блищали. Його любили, поважали за ту його дисципліну, і в школі, і вдома.
Цікава була історія з Ігорем Чмолою. Як він був малим хлопцем, взяв зі школи крейду. До хати було кілометр, по вул. Ліснянській в Дрогобичі. Він їде (на ровері) і на кожному стовпі пише: "Ігор Чмола, Ігор Чмола, Ігор Чмола". Потім, казав мені Тарас, прийшов тато, як побачив то "Ігор Чмола", як дав йому відро з водою і шматою, він мусів йти стирати то зі стовпів. І каже, тато його навчив, щоби він повторював, що nomina stultorum ubique locorum, по-польськи «імя ма глупє на каждім стлупє». Таке я про Ігоря пам'ятаю.
Ще пам’ятаю його маму стареньку, яка шила такі забавочки — то мишку, то коника, то що. Коли прийшла радянська влада, він зачав працювати в школі. Пам’ятаю, що він зачав носити китель. Був на конференціях в Києві. То вже я хлопцем пам’ятаю. Він по місті з жінкою все велосипедом їздив. На лещетах вони їздили.
Вони хтіли тікати, але то не вдалося, їх підвели. Вони десь були під’їхали до границі, довелося повернутися. Чмола прекрасно знав околиці і знав, що таке більшовики, він знав, що його чекає. Чмола воював як четар на Маківці. Ще при Польщі вийшов альбом. Там є знимки, де Січові Стрільці воювали проти москалів, і там його знимка є. І я думаю, що їм перше попалось щось більшовикам, що вони вхопилися за ті знимки і знищили.
Коли я бував в Дрогобичі, я завжди підходив до сусідів Чмоли, розпитував. І там була одна пані, яка була в тюрмі, але потім вийшла. Вона була дівчинкою тоді, як за Чмолою приїхали, його арештували. Приїхала "полуторка", як називали, машина, приїхало двох енкаведистів, заїхали до них, до цих сусідів, питають: "Де Чмола?" Вони кажуть: "Чмола там живе". Через якісь кілька хвилин вони його вивели, посадили на ту машину, завернули назад, а навпроти жив колишній січовий стрілець, вчитель Дмитро Бурко. Він викладав в гімназії німецьку мову. Посадили і того Бурка на машину і забрали. І так після того вони зникли. Його знищили — там, в Дрогобичі, страшно понищили людей.
Наскільки пам’ятаю, хлопці казали, що мама шукала по всіх тюрмах і ніде не найшла. А в інших місцях часом, мовляв, дрогобицькі газети писали в 41-ому році, що знайдено тіло в дрогобицькій тюрмі, як вони відкривали».
1. Лев Лебіщак// Memori of Nation
2.
0 Коментарі